Грибкові ураження шкіри суттєво погіршують якість життя людини як в фізичному, так і в соціальному плані. Часто ці хвороби стають причиною відмови від активного способу життя та уникнення улюблених видів відпочинку.
Усім відомо, що для відвідування таких громадських закладів, як басейни чи сауни, у більшості випадків адміністрація вимагає довідку від лікаря-дерматолога про стан шкірних покривів пацієнта та наявність, у першу чергу, контагіозних (заразних) захворювань.
Відтак лікарі зіткнулися із проблемою широкого розповсюдження грибкових захворювань шкіри, в основному нігтів.
Збудники грибкових захворювань — це патогенні грибки різних видів. Джерелом захворювань є хвора людина або хвора тварина. Зараження може відбуватися при безпосередньому контакті, а також через предмети особистого користування.
До ураження патогенними грибками особливо схильні люди, в яких діагностується:
- порушення імунної системи організму (імунодефіцитні стани, в тому числі туберкульоз, ВІЛ інфекція та СНІД);
- порушення вуглеводного обміну (наприклад, цукровий діабет);
- захворювання залоз внутрішньої секреції (наприклад, хвороби щитоподібної залози) ;
- порушення цілісності шкірного покриву (травми, мікротріщини, потертості, мозолі, інше);
- мацерація шкіри в результаті підвищеної вологості (наприклад, внаслідок надмірної пітливості);
- прийом антибіотиків широкого спектру дії (які знешкоджують не лише патогенні мікроорганізми, але й ті, які в нормі повинні існувати у нашому організмі. А відповідно на їхньому місці може заселятись грибкова мікрофлора);
- недотримання правил особистої гігієни.
Однак не лише недотримання особистої гігієни може провокувати розвиток грибкової інфекції, але в такій же мірі й надмірне і часте використання мила та інших засобів гігієни (шампуні, гелі для душу). У нормі, сальні залози нашої шкіри виробляють жироподібну речовину – себум, яка виділяється на поверхню шкіри і, змішуючись із секретом потових залоз (потом), утворює захисну субстанцію – жиропіт. Жиропіт у нормі покриває усю поверхню нашої шкіри і допомагає організму не лише у процесах регуляції температури тіла, але й в захисті від патогенних мікроорганізмів. Склад цього секрету створює сприятливі умови для життєдіяльності тих мікроорганізмів, без яких нормальне функціонування шкіри неможливе, і навпаки, є «смертельним» середовищем для патогенної флори – мікроорганізмів, які можуть викликати захворювання.
Грибки можуть уражати всі шари шкіри, а також її придатки: волосся і нігті. Залежно від цього розрізняють шість видів грибкових захворювань.
Класифікація грибкових захворювань:
І. Кератомікози:
- різнобарвний лишай (висівкоподібний, різнокольоровий) – грибкова інфекція, яка розвивається на поверхні шкіри і не проникає у глибші шари.
ІІ. Дерматомікози:
- пахова епідермофітія;
- епідермофітія стоп;
- мікроспорія гладенької шкіри;
- руброфітія гладенької шкіри.
Представники цього класу, окрім високої контагіозності (заразності), мають властивість уражати шкіру практично на рівні усіх шарів.
ІІІ. Трихомікози:
- мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай);
- трихофітія волосистої частини голови.
Трихомікози – це грибкові захворювання, які супроводжуються ураженням не лише шкіри, але і волосяного покриву, що становить велику проблему серед дітей, особливо дівчаток, оскільки наслідком може бути рубцювання шкіри і унеможливлення подальшого росту волосся на зарубцьованих ділянках, у першу чергу на ділянці волосистої частини голови.
IV. Оніхомікози – ураження грибковою інфекцією нігтьової пластинки.
V. Кандидомікози – грибкові ураження, викликані грибками, роду Candida.
VI. Ураження, викликані плісеневими грибками.
Пахова епідермофітія Збудник — Epidermophytum floccosum. Частіше хворіють чоловіки і люди з надлишковою масою тіла.
Типова локалізація — шкіра пахових і міжсідничної складок, під молочними залозами, рідше — пахвові ямки.
Вогнища ураження являють собою чітко обмежені яскраво-рожеві запальні плями округлої форми, межі плям — у вигляді валика яскравішого кольору. У центрі плям шкіра лущиться. Суб’єктивно — сверблячка у вогнищах ураження.
Епідермофітія стоп. Збудниками є грибки родів Epidermophyton, Trichophyton. Захворювання має хронічний перебіг.
Уражується шкіра склепіння стоп, міжпальцевих складок, можуть уражатися нігтьові пластинки.
Епідермофітія стоп може проявлятися у вигляді лущення, попрілостей і тріщин шкіри міжпальцевих проміжків, висипання пухирців з товстим роговим покриттям. Вміст пухирців — прозора рідина. При приєднанні вторинної інфекції вміст стає гнійним. Прориваючись, пухирці утворюють ерозії, оточені валиком з відшарованого епідермісу (верхнього шару шкіри).
Суб’єктивно — сверблячка, нестерпна у вогнищах ураження.
Мікроспорія гладенької шкіри.
Збудник — Microsporum canis. Основне джерело зараження — хворі на мікроспорію кошенята, рідше дорослі кішки і собаки. У 85% випадків людина заражається при безпосередньому контакті з хворою твариною, і значно рідше (5-8% випадків) зараження відбувається при контакті з людиною.
Клінічна картина: на гладенькій шкірі різних ділянок тіла з’являються поодинокі чи множинні рожеві плями, що лущаться, оточені валиками застійно-червоного кольору. На поверхні валика з’являються дрібні пухирці і лусочки. Одна пляма може розміщуватися в іншій (концентричні кола). У 85-90% випадків у пацієнта уражається пушкове волосся.
Суб’єктивно — можна спостерігати незначну сверблячку на місцях висипань.
Руброфітія гладенької шкіри. Клінічні зміни з’являються у складках шкіри і можуть поширюватися на прилеглі ділянки шкіри. Вони різноманітні, можуть являти собою рожеві плями з дрібними вузликами і кірочками на поверхні, відмітна риса — фестончасті обриси.
Суб’єктивно — болісна сверблячка на місці ураження.
Мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай).
Збудник — Microsporum ferrugineum.
Джерело захворювання — хвора на мікроспорію людина. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через його предмети особистої гігієни.
Клінічна картина: на волосистій частині голови виникають вогнища облисіння округлої форми, що можуть бути поодинокими, множинними, можуть зливатися. Волосини у вогнищах обламуються на висоті 6-8 мм над поверхнею шкіри. Шкіра рожевого кольору лущиться, з’являються пухирці та кірочки. Захворювання може супроводжуватися легкою сверблячкою.
Трихофітія волосистої частини голови. Джерело зараження — хвора на трихофітію людина. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через предмети особистої гігієни. Захворювання частіше спостерігається в дітей шкільного віку.
Вогнища мають нечіткі, розпливчасті межі, слабко виражене запалення на поверхні і лущення у вигляді сріблястих лусочок. Волосся у вогнищах ураження частково обламане на висоті 1-2 мм над поверхнею шкіри. Може бути легка сверблячка.
Оніхомікози. Причиною ураження нігтів можуть бути грибки різних видів. Залежно від цього можуть уражуватись або одиничні нігтьові пластинки (Еру-dermophyton), або всі пластинки на кистях і стопах (Trichophyton rubrum). Процес може починатися з вільного краю (Trichophyton rubrurri) чи з боку нігтьового валика (Candida albicans, плісеневі грибки); нігтьова пластинка різко потовщується, кришиться з краю (Trichophyton rubrum).
При будь-якій зміні нігтьових пластинок у пацієнта косметолог або майстри манікюрних салонів повинні направити його до дерматолога.
Кандидомікози — грибкові захворювання, спричинені грибками роду Candida. Грибки цього роду відносять до умовно патогенних організмів. Джерелом інфікування може бути хвора на кандидоз людина.
Клінічні прояви кандидозу різноманітні та залежать від місця прояву. На слизових оболонках — це поверхневі ерозії яскраво-рожевого кольору, покриті нальотом, який нагадує молоко, що скипілося (пліснявка). Шкіра уражується найчастіше навколо природних отворів і в складках, де спостерігається мацерація й відшарування епідермісу у вигляді валика. Ураження шкіри і слизових оболонок супроводжується відчуттям сильного печіння і свербежу. При ураженні нігтя, нігтьова пластинка стає коричнуватою, горбкуватою, стоншується, може відшаровуватися з вільного краю. Характерним є ураження навколонігтьового валика: він набряклий, набуває застійно-червоного кольору. При натисненні на запалений валик, виділяється крапелька гною.
В залежності від форми та виду грибкової інфекції застосовують місцеву та системну терапію протигрибковими препаратами. Тактику лікування підбирає лікар дерматолог в індивідуальному порядку, враховуючи форму захворювання її складність та можливі ускладнення.
З боку пацієнта необхідне розуміння, що ті лікарські засоби, які допомогли вашим знайомим чи близьким, не завжди відповідають стану який наявний у вас. Окрім цього при некоректному використанні препаратів (як місцевих так і системних), а саме – неправильно підібрані дози та тривалість лікування, може виникати резистентність (стійкість) грибкової інфекції до діючої речовини медикаменту, що в подальшому утруднює, подовжує а подекуди і унеможливлює процес лікування.
У разі приєднання бактеріальної флори застосовують антибіотики (місцево або системно).
Окрім прицільного знешкодження грибкової інфекції протигрибковими препаратами необхідно, в першу чергу, діагностувати та відкорегувати захворювання, які можуть лежати в основі появи грибка. Без належного лікування основного захворювання прийом протигрибкових лікарських засобів є недоцільним, оскільки після закінчення курсу лікування, грибкова інфекція знову проявить себе на шкірі чи на її придатках.
Значною пролемою в сучасній медицині виступає гіпергідроз (надмірна пітливість). Внаслідок цього стану, а можливо правильніше сказати фонового захворювання, створюються сприятливі умови для розвитку грибкової інфекції, лікування якої повинно проходити паралельно із корекцією гіпергідрозу.
У випадках довгоперсистуючих вогнищ та неефективності монотерапії протигрибковими препаратами можна підключати системні стероїдні препарати.
Отже, найважливішим у лікуванні грибкових захворювань шкіри є вчасне звернення до лікаря-дерматолога.