Грибкові захворювання

Грибкові ураження шкіри суттєво погіршують якість життя людини як в фізичному, так і в соціальному плані. Часто ці хвороби стають причиною відмови від активного способу життя та уникнення улюблених видів відпочинку.

Усім відомо, що для відвідування таких громадських закладів, як басейни чи сауни, у більшості випадків адміністрація вимагає довідку від лікаря-дерматолога про стан шкірних покривів пацієнта та наявність, у першу чергу, контагіозних (заразних) захворювань.

Відтак лікарі зіткнулися із проблемою широкого розповсюдження грибкових захворювань шкіри, в основному нігтів.

Збудники грибкових захворю­вань — це патогенні грибки різних видів. Джерелом захворювань є хвора людина або хвора тварина. Зараження може відбуватися при безпосередньому контакті, а також через предмети особистого ко­ристування.

До ураження патогенними грибками особливо схильні люди, в  яких діагностується:

• порушення імунної системи організму (імунодефіцитні стани, в тому числі туберкульоз, ВІЛ інфекція та СНІД);
• порушення вуглеводного обміну (наприклад, цукровий діабет);
• захворювання залоз внутрішньої секреції (наприклад, хвороби щитоподібної залози) ;
• порушення цілісності шкірного покриву (травми, мікротріщини, потертості, мозолі, інше);
• мацерація шкіри в результаті підвищеної вологості (наприклад, внаслідок надмірної пітливості);
• прийом антибіотиків широкого спектру дії (які знешкоджують не лише патогенні мікроорганізми, але й ті, які в нормі повинні існувати у нашому організмі. А відповідно на їхньому місці може заселятись грибкова мікрофлора);
• недотримання правил особистої гігієни.

Однак не лише недотримання особистої гігієни може провокувати розвиток грибкової інфекції, але в такій же мірі й надмірне і часте використання мила та інших засобів гігієни (шампуні, гелі для душу). У нормі, сальні залози нашої шкіри виробляють жироподібну речовину – себум, яка виділяється на поверхню шкіри і, змішуючись із секретом потових залоз (потом), утворює захисну субстанцію – жиропіт. Жиропіт у нормі покриває усю поверхню нашої шкіри і допомагає організму не лише у процесах регуляції температури тіла, але й в захисті від патогенних мікроорганізмів. Склад цього секрету створює сприятливі умови для життєдіяльності тих мікроорганізмів, без яких нормальне функціонування шкіри неможливе, і навпаки, є «смертельним» середовищем для патогенної флори – мікроорганізмів, які можуть викликати захворювання.

Грибки можуть уражати всі шари шкіри, а також її придат­ки: волосся і нігті. Залежно від цього розрізняють шість видів грибкових захворювань.

Класифікація грибкових захворювань:

І. Кератомікози:

• різнобарвний лишай (висівкоподібний, різнокольоровий) – грибкова інфекція, яка розвивається на поверхні шкіри і не проникає у глибші шари.

ІІ. Дерматомікози:

• пахова епідермофітія;
• епідермофітія стоп;
• мікроспорія гладенької шкіри;
• руброфітія гладенької шкіри.

Представники цього класу, окрім високої контагіозності (заразності), мають властивість уражати шкіру практично на рівні усіх шарів.

ІІІ. Трихомікози:

• мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай);
• трихофітія волосистої частини голови.

Трихомікози –  це грибкові захворювання, які супроводжуються ураженням не лише шкіри, але і волосяного покриву, що становить велику проблему серед дітей, особливо дівчаток, оскільки наслідком може бути рубцювання шкіри і унеможливлення подальшого росту волосся на зарубцьованих ділянках, у першу чергу на ділянці волосистої частини голови.

IV. Оніхомікози – ураження грибковою інфекцією нігтьової пластинки.

V. Кандидомікози – грибкові ураження, викликані грибками, роду Candida.

VI. Ураження, викликані плісеневими грибками.

Пахова епідермофітія Збудник — Epidermophytum floccosum. Частіше хворіють чоловіки і люди з надлиш­ковою масою тіла.

Типова локалізація — шкіра пахових і міжсідничної складок, під молочними залозами, рідше — пахвові ямки.

Вогнища ураження являють собою чітко обмежені яскраво-ро­жеві запальні плями округлої форми, межі плям — у вигляді ва­лика яскравішого кольору. У центрі плям шкіра лущиться. Суб’єктивно — сверблячка у вогнищах ураження.

Епідермофітія стоп. Збудниками є грибки родів Epidermophyton, Trichophyton. Захворювання має хро­нічний перебіг.

Уражується шкіра склепіння стоп, міжпальцевих складок, можуть уражатися нігтьові пластинки.

Епідермофітія стоп може проявлятися у вигляді лущення, попрілостей і тріщин шкіри міжпальцевих проміжків, висипан­ня пухирців з товстим роговим покриттям. Вміст пухирців — про­зора рідина. При приєднанні вторинної інфекції вміст стає гній­ним. Прориваючись, пухирці утворюють ерозії, оточені валиком з відшарованого епідермісу (верхнього шару шкіри).

Суб’єктивно — сверблячка, нестерпна у вогнищах ураження.

Мікроспорія гладенької шкіри.

Збудник — Microsporum canis. Основне джерело зараження — хворі на мікро­спорію кошенята, рідше дорослі кішки і собаки. У 85% випадків людина заража­ється при безпосередньому контакті з хворою твариною, і значно рідше (5-8% випадків) зараження відбувається при контакті з людиною.

Клінічна картина: на гладенькій шкірі різних ділянок тіла з’являються поодино­кі чи множинні рожеві плями, що лущать­ся, оточені валиками застійно-червоного кольору. На поверхні валика з’являються дрібні пухирці і лусочки. Од­на пляма може розміщуватися в іншій (концентричні кола). У 85-90% випадків у пацієнта уражається пушкове волосся.

Суб’єктивно — можна спостерігати незначну сверблячку на місцях висипань.

Руброфітія гладенької шкіри. Клінічні зміни з’являються у складках шкіри і можуть поширюватися на прилеглі ділянки шкі­ри. Вони різноманітні, можуть являти собою рожеві плями з дріб­ними вузликами і кірочками на поверхні, відмітна риса — фестон­часті обриси.

Суб’єктивно — болісна сверблячка на місці ураження.

Мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай).

Збудник — Microsporum ferrugineum.

Джерело захворювання — хвора на мікроспорію людина. Зара­ження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через його предмети особистої гігієни.

Клінічна картина: на волосистій частині голови виникають вогнища облисіння округлої форми, що можуть бути поодино­кими, множинними, можуть зливатися. Волосини у вогнищах обламуються на висоті 6-8 мм над поверхнею шкіри. Шкіра рожевого кольору лущиться, з’являються пухирці та кірочки. За­хворювання може супроводжуватися легкою сверблячкою.

Трихофітія волосистої частини голови. Джерело зараження — хвора на трихофітію людина. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через предмети осо­бистої гігієни. Захворювання частіше спостерігається в дітей шкільного віку.

Вогнища мають нечіткі, розпливчас­ті межі, слабко виражене запалення на поверхні і лущення у вигляді срібляс­тих лусочок. Волосся у вогнищах ура­ження частково обламане на висоті 1-2 мм над поверхнею шкіри. Може бу­ти легка сверблячка.

Оніхомікози. Причиною ураження нігтів можуть бути грибки різних видів. Залежно від цього можуть уражуватись або одиничні нігтьові пластинки (Еру-dermophyton), або всі пластинки на кистях і стопах (Trichophyton rubrum). Процес може починатися з вільного краю (Trichophyton rubrurri) чи з боку нігтьового валика (Candida albicans, плісеневі грибки); нігтьова пластинка різко потовщується, кришиться з краю (Trichophyton rubrum).

При будь-якій зміні нігтьо­вих пластинок у пацієнта кос­метолог або майстри манікюрних салонів повинні направити його до дерматолога.

Кандидомікози — грибкові захворювання, спричинені гриб­ками роду Candida. Грибки цьо­го роду відносять до умовно па­тогенних організмів. Джерелом інфікування може бути хвора на кандидоз людина.

Клінічні прояви кандидозу різноманітні та залежать від місця прояву. На слизових оболонках — це поверхневі ерозії яскраво-рожевого кольору, покриті нальотом, який нагадує молоко, що скипілося (пліснявка). Шкіра уражується найчастіше навколо природних отворів і в складках, де спостерігається мацерація й відшарування епідермісу у вигляді валика. Ураження шкіри і сли­зових оболонок супроводжується відчуттям сильного печіння і свербежу. При ураженні нігтя, нігтьова пластинка стає коричну­ватою, горбкуватою, стоншується, може відшаровуватися з віль­ного краю. Характерним є ураження навколонігтьового валика: він набряклий, набуває застійно-червоного кольору. При натис­ненні на запалений валик, виділяється крапелька гною.

В залежності від форми та виду грибкової інфекції застосовують місцеву та системну терапію протигрибковими препаратами. Тактику лікування підбирає лікар дерматолог в індивідуальному порядку, враховуючи форму захворювання її складність та можливі ускладнення.

З боку пацієнта необхідне розуміння, що ті лікарські засоби, які допомогли вашим знайомим чи близьким, не завжди відповідають стану який наявний у вас. Окрім цього при некоректному використанні препаратів (як місцевих так і системних), а саме – неправильно підібрані дози та тривалість лікування, може виникати резистентність (стійкість) грибкової інфекції до діючої речовини медикаменту, що в подальшому утруднює, подовжує а подекуди і унеможливлює процес лікування.

У разі приєднання бактеріальної флори застосовують антибіотики (місцево або системно).

Окрім прицільного знешкодження грибкової інфекції протигрибковими препаратами необхідно, в першу чергу, діагностувати та відкорегувати захворювання, які можуть лежати в основі появи грибка. Без належного лікування основного захворювання прийом протигрибкових лікарських засобів є недоцільним, оскільки після закінчення курсу лікування, грибкова інфекція знову проявить себе на шкірі чи на її придатках.

Значною пролемою в сучасній медицині виступає гіпергідроз (надмірна пітливість). Внаслідок цього стану, а можливо правильніше сказати фонового захворювання, створюються сприятливі умови для розвитку грибкової інфекції, лікування якої повинно проходити паралельно із корекцією гіпергідрозу.

У випадках довгоперсистуючих вогнищ  та неефективності монотерапії  протигрибковими препаратами можна підключати системні стероїдні препарати.

Отже, найважливішим у лікуванні грибкових захворювань шкіри є вчасне звернення до лікаря-дерматолога.